поза кадром

На цій зупинці автобус стоїть найдовше,
У водія ранковий перекур і кава у пластиковому стаканчику,
Гірка та розчинна, ніби осіннє згоріле листя.

Небо щоранку інше, а люди майже ті самі,
Упізнаю їх у натовпі,
Вигадую для них імена та приватні історії,
Вгадую їхні безсоння по ранніх зморшках,
Читаю по ворушких губах їхні ранкові месиджі,
Подумки одягаю в костюми середньовічні...

Осені ж личать найбільше  – середньовічні...
 
Думаю –
цей чоловік був би хорошим пекарем,
І його жорстка борода була би припорошена борошном. 
Тітка з вустами, стиснутими у риску, -
Не інакше, сестра-черниця,   
Що мерзне на ранок у порожній келії власного тіла.
Розпашіла кремезна дівка,
Студентка медучилища,
Приміряє чіпець перекупки і кричить розкотистим голосом
На ринковій площі: «Гле-е-е-ечики!!!»
Хлопець із плеєром – юний збіднілий лицар,
Золота – тільки у серці та під ногами...

...Лише одна жінка щоразу лишається поза кадром,
Зайва і в цьому світі, і в тому, далекому –
Молода макоцвітна  двірничка із цілим виводком безхатніх собак –
Вони говорять до неї, а  вона – до них.
Тільки й завжди  – до них.

Витнуті манікюрними ножничками силуети
У Господній книзі пізньої осені...