Ганна Осадко. Сад

         Каждый вечер они сплетались:
         побеги рук так и тянулись друг к другу
         над высоким забором условностей,
         корни ног под землёю срастались:ещё и ещё,
         кудрЯми зелёными перепутались,
         осыпАлись в траву лепестки поцелуев -
         где чьи -
         не разберёшь...

         Утро
         тщательно, как садовник,
         приходило с секатором в руках
         и отрезало грешное от праведного,
         отделяло зерно от плевел,
         Божье от кесаревого,
         ветку от ветки,
         листок от цветка,
         тело от тела -
         чик, чик-чик-чик...

         Лезвие неумолимо.
         Окровавлена крона.
         Пальцы холодные.
         Зимний пустой сад...


             *   *   *         


                сад

            Ганна Осадко

Сплітались щовечора:
Пагони рук тяглися одне до одного
Через високі паркани умовностей,
Корені  ніг зросталися попід землею: ще і ще,
Волосся зелене сплутувалось,
Пелюстя цілунків осипалось у трави  –
Де чиї,
вже й не збагнути...

Ранок приходив,
Як садівник ретельний,
Із секатором у руках –
І відділяв зерно від полови,
І відрізав грішне від праведного,
Боже від кесаревого,
Гілку від гілки,
Листя від квіту,
Тіло від тіла –
Чик-чик-чик...

Лезо несхитне
Крона скривавлена
Пальці холодні
Порожній зимовий сад...


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №11202087426