Ганна Осадко. Лолита..

    - Ээээ, мне бы какое-то лёгкое чтиво...на лето...      
    - Ну так возьмите "Лолиту"
    - То-есть?....
     (Пауза чисто по Фрейду, скукожился весь, вытирает платочком мокрую лысину).
    - Вон она, справа, на третьей полке! Берите её!!!
   (схватил, как будто хотел украсть,пальцы дрожали под пристальным взглядом библиотекарши, - женщины лет под сорок: "И этот туда же..."
     Летнее солнце без промаха бьёт в темя, море ласкает тело, вернее - телА - все, без разбора, по годам или полу, из чёрных окон,будто из пастей дракона,
дышит жара...
     как далёкА любовь в белых чулочках, с горстью веснушек и с ласточками в грудках - детских таких, таких любопытных...
     ...когда идёт купаться, книгу прячет под коврик, от взглядов нескромных
     ...выходит из моря мокрый, кашляет громко,долго отхекивается, потом ложится нА бок.
     Странный, тяжёлый, лет под шестьдесят мужичок. Она - то-есть, книга,"Лолита" лежит под ним, он чувствует под ребром её острое тело, подстеленное как пьянящая солома...
      а где-то дома собака-жена-дети - те, что цветы жизни, и  жизни этой осталось - словно вина в чаше, на самом донышке...
      На велосипеде  торговка: "Самая сладкая кукуруза!"...
      качан растёт, набухает...вот-вот встанет... а чайки в белых чулочках плетут канканы...
      рядом на лежаке хохочет Лолита, всасывая через соломку сладость
мохито-лето:   
                "Няяяяв!"

                *   *   * 

                Лолiта

                Ганна Осадко


- Ееее, мені би легеньке чтиво якесь... на літо…
- Ну то візьміть «Лоліту!»
- Тобто?....
(пауза суто за Фрейдом, зам'явся увесь, бідака, витирає хустинку об мокру лисину).
- Он, на третій поличці праворуч! Беріть її!!!
(ухопив, ніби вкрав, пальці дрижали під пильним рентгеном бібліотекарки – жіночки десь за сорок: «І цей туди ж….».
Тидиш!
Літнє сонце без промаху  б'є у тім'я, море ласкавить тіло, вірніше – тіла – всіхні, без упереджень за статтю та віком, із чорних вікон, ніби із пащ драконових, дише спека... яка далека любов у білих панчішках, зі жменею ластовиння, із ластівками у груденятах - таких дитячих, таких допитливих...
...книгу ховає під коцик, як йде купатися...від поглядів геть нескромних...виходить із моря мокрий, голосно пирхає, довго відхекується, потім  лягає на бік. Дивний_огрядний_наївний_під шістдесят_чоловік. Вона – себто, книга, «Лоліта» тобто, лежить під ним, він відчуває ребром її гостре тіло, простелене, ніби п»янка солома...а десь удома собака-дружина-діти-оті, що квіти-наші, і життя того лишилося – ніби вина у чаші, лише на денці...дзенькає ровер торговки: «Самая сладкає кукуруза!»... качан бубнявіє і росте...от-от устане... чайки у білих панчішках плетуть канкани... на лежаку поряд регоче Лоліта, цмудлячи крізь соломинку солодке мохіто-літо: «Няяяяв!»


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №11206268636