Зсушіла Троянда стоїть на вікні,
Сумную голівку схилила додолу…
Віджила вона пахнущі й сонячні дні,
А тепер вже час повертатись додому.
Про що її дума, спинившая мить?
Чи то є стремління в сАмую землю?
Плаче Троянда.. плаче й мовчить.
Поглиблює стан свій в холодну і темну
Безодню. Стираючи спогад про немовля,
Яке сміялось і пестило розу,
І як того ясного зимнього дня
Вікна замальовувались від морозу…
Та зчухала її повсякденна краса,
І хилилась голівонька до підлоги
Забувала навідувать її роса,
Не зважала Троянда. Не бУло тривоги.
З усіх своїх сил вона пахла солОдко,
Пила воду узахліб, одужать бажала.
А хазяйка, іщеє дурненька молодка,
Води доливать, нажаль, забувала.
Остання хвилина. Останні слова:
«Дякую люди! Для Вас проростала…»
Не закінчивши фрази, спинились дива,
І тендітной Трояндоньки більше не стало…
Троянда
© Copyright: Кристина Медина, 2012
Свидетельство о публикации №112102405765
Свидетельство о публикации №112102405765
Рецензии