Коли застогне вітер за вікном,
Чому здаеться, що твій голос кличе?
І жаль тоді бере, бо вже давно,
Забула твої очі і обличчя.
Душа давно вже каже не чекай,
Даремно згадувати про минуле.
Біля вікон не стій та не гадай,
То вітер стогне, або щось почулось...
Шалена думка як іскра вогню,
Почути мені б голос твій, розмову.
Побачити хатину та рідню,
І в очі подивитись твої знову...
Гадаю ти минуле не забув,
Лиш в очі глянуть - більшого не треба.
Неначе думку ти мою почув,
Бо тонкий місяць виплив серед неба...
Чому менi часом здаеться
© Copyright: Лисняк Лидия, 2012
Свидетельство о публикации №112102403740
Свидетельство о публикации №112102403740
Рецензии