Иисус и дъявол

Коли Ісус, розп'ятий на хресті, вмирав,
коли жахнулось й почорніло небо,
з-за спин катів хтось хижо визирав
і мстиво усміхався: так і треба ...

В очах його лихий вогонь горів
і рот смердів лукавими словами:
- Ну що, Ісусе, ти ж того хотів, 
піднятись над юдейськими царями.

- А пам'ятаєш, я тебе просив:
Дай руку, брате, будемо єдині.
А ти все Бога, праведник, молив
і що ж я бачу – ти вмираєш нині.

- Я цілий світ тобі віддати міг.
Його утіхи, славу і натхнення
я прихилити б міг тобі до ніг,
та ти чекав небесного знамення.

- Ти думав, шлях, що вибрав ти, - взірець.
 Він приведе   до Божої любові.
 То де ж той бог, славетний твій Отець?
Його любов замішана на крові.

- Ти зраджений нікчемними людьми.
Поглянь навколо – до вистав охочі,
коли ти йшов знесилений сюди,
вони тобі сміялись просто в очі.

- Заради них, байдужих і сліпих,
ти прийняв біль і муки всього світу.
Життя ти змарнував заради тих,
хто не сприймає твого заповіту.

- Твій час минув і ти уже ніхто.
Тебе поволі стануть забувати.
І будь таких, як ти, хоч цілий сто,
та я однако буду панувати...

Ісус мовчав, бо знав усі слова,
що нечестивий  міг ще говорити.
Раз присягнувши вірою добра,
Христос вмирав, щоб віру воскресити.

Надії час, Він знав, ще не минув
і каяттю належить ще настати.
І зло вселенське світ не осягнув,
а осягнувши – зможе подолати.

І смерть його через віки життя
ще надихне до вищої любові.
Тоді й зросте Господня доброта
із кожної Святої краплі крові.