Ганна Осадко. За кадром

         На этой остановке автобус стоит долго -
         у водителя утренний перекур,кофе в пластиковом стаканчике,
         жидкий и горький,как дым от осенних листьев.

         Небо с каждым утром другое, а люди почти что те же.
         Я узнаЮ их в толпе,
         Выдумываю имена и собственные истории,      
         По их ранним морщинам угадываю бессонницу,
         по шевелящимся губам читаю их утренний мессидж,
         в костюмы средневековые  облекаю фантазией...

         Осени больше всего подходят - средневековые...

         Я думаю:
         Этот мужчина был бы хорошим пекарем,
         и мукОй его жесткая борода была бы припорошена,
         тётка с губами, стиснутыми в полоску,
         монахиня, наверняка,
         - в пустой келье застывшего тела холодно ей по утрам.
         Здоровая пышная девка,
         студентка педучилища,
         меряет чепчик торговки и кричит раскатистым голосом
         на рыночной площади "Гле-е-е-ечики",*)
         Хлопец с плеером - молодой обедневший рыцарь,
         золота - только в сердце и под ногами...        (о)

      ...только одна (каждый раз) остаётся за кадром,     (всегда?)         
         лишняя в этом мире, и в том, далёком-далёком -
         молодая безумная девушка-дворник, со стаей бездомных собак.
         Они говорят с нею, она - с ними.
         Всегда - и только с ними.

         Вырезанные маникюрными ножничками силуэты
         в Божьей книге поздней осени...
       
               
               

                *   *   *
            


                поза кадром

               Ганна Осадко

На цій зупинці автобус стоїть найдовше,
У водія ранковий перекур і кава у пластиковому стаканчику,
Гірка та розчинна, нібе осіннє згоріле листя.

Небо щоранку інше, а люди майже ті самі,
Упізнаю їх у натовпі,
Вигадую їм імена та приватні історії,
Вгадую їхні безсоння по ранніх зморшках,
Читаю по ворушких губах їхні ранкові месиджі,
Подумки одягаю в костюми середньовічні...

Осені ж личать найбільше  – середньовічні...
 
Думаю –
цей чоловік був би хорошим пекарем,
І його жорстка борода була б припорошена борошном.
Тітка з вустами, стиснутими у риску, -
Не інакше, сестра-черниця,   
Що мерзне на ранок у порожній келії власного тіла.
Розпашіла кремезна дівка,
Студентка медучилища,
Приміряє чіпець перекупки і кричить розкотистим голосом
На ринковій площі: «Гле-е-е-ечики!!!»
Хлопець із плеєром – юний збіднілий лицар,
Золота – тільки у серці та під ногами...

...Лише одна жінка щоразу лишається поза кадром,
Зайва і в цьому світі, і в тому, далекому –
Молода макоцвітна  двірничка із цілим виводком безхатніх собак –
Вони говорять до неї, а  вона – до них.
Тільки й завжди  – до них.

Витнуті манікюрними ножничками силуети
У Господній книзі пізньої осені...
 


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №11210248839