Богдана Синюк-Хват О грустном

Ні, зовсім я не сплю… Втомлятись трохи стала.
Тому й прилЕгла трохи відпочить...
Так, ти правий, що радощів замало,
В тім факті, що весни не повернЕться мить.

Раніш собі я не давала навіть дозвіл –
Отак  прилЕгти – клопотів без ліку.
Та рік за роком править водорозділ
Й летять близ мене хороводом, як шуліки.

Буває, на мене нахлинуть суми – втікає
Час-вода мій, й не спіймати…
Так, друже мій – життя лишилось мало.
Лежати – гріх, тож встану  пов`язати…

***************************************
Нет, я  не сплю. Просто, устала.
Вот, прилегла отдохнуть
Да, как ты прав, радости мало,
В том, что весны не вернуть.
 
Раньше, себе не могла бы позволить,
Взять и прилечь, слишком много хлопот
А вот теперь, год за годом проходит
Все, как один – завели хоровод.
 
Так станет грустно о том, что сбежало,
Словно вода, истекло - не поймать,
Да, мой дружочек – жизни так мало,
Грех мне лежать, лучше сесть и вязать