Коли буря сполохано л ється з очей,
І зупину не знає тая водиця…
Коли в общій сумі вже сотня ночей,
А в душі не встановлюється світлиця…
Коли тіло рішуче не знає почину,
Все кидається на сумлінну роботу,
Розуміння без пауз шукає причину,
Взуваючи босії ніжки в чоботи.
І коли на мільйонну годину сліз,
Зупиняється все, і ти, разом з часом..
Коли зійшлися кінцівки куліс,
І все затуманене сумним газом…
Обертаються рани на сонця закати,
Штовхаючи мить душевної страти,
В майбутнє, най далі, кудись за кордон.
Де частіше лунає «Же тем» чи «пардон»..
Де людоньки носять дивні одежі,
І навіть не знають звичайної межі…
Буря з очей
© Copyright: Кристина Медина, 2012
Свидетельство о публикации №112102305696
Свидетельство о публикации №112102305696
Рецензии