Нас пам'ятають стіни,
дерева, проходи, вулиці.
Ми інколи їм снимося
у дивних осінніх снах,
як ми розкидаємо листя,
говорим, сміємось, цілуємось,
сідаєм на сходах з зошитом
розписаним у віршах.
Нас пам'ятають вокзали,
платформи, невиспані люди
і водії автобусів,
що перевозять поспіх.
А в нас із тобою спокій.
А в нас із тобою втома,
обійми і запах кави
невивітрений з кімнат.
Нас пам'ятають пальці,
Ми знаєм: "Любов у дотиках,
у поглядах, подихах, видихах,
у тиші, що навкруги".
Я чую тебе по запаху,
будую тебе по спогадах,
у закутках своєї свідомості,
чекаючи на "привіт"...
Нас пам'ятають хмари,
хаотично розкидані в небі,
втікаючи за горизонти,
до сонця, по вітру. А ми
блукаємо напівсонні
і боїмося проснутися.
Бо що, якщо ми проснемося,
не буде ніяких див?
Якщо ми проснемося
© Copyright: Наталия Февраль, 2012
Свидетельство о публикации №112102207651
Свидетельство о публикации №112102207651
Рецензии