Знов берег хорольський ледь дише.
Сумує душа в унісон.
Трава ніби роки колише
І пам"ять зрина знов і знов.
З відкритим душевним поривом,
Цнотливі. веселі й сумні,
В усьому старанні й відкриті -
Такі ми були молоді.
Нас віра, любов і надія
Сміливо звала в майбуття,
Щоб стати щасливим на диво
Всім сумнівам того буття.
Як сіяти вічне й розумне,
Навчитись не важко було.
Як стати щасливим самому -
Складніше завдання було...
Знов берег хорольський ледь дише...
© Copyright: Саша Моисеенко, 2012
Свидетельство о публикации №112102210378
Свидетельство о публикации №112102210378
Рецензии