Богдана Синюк-Хват близко к тексту Акварель

Ветер бросил деревья трепать,
Что напрасно вершинами веять?
Лучше в небе глубоком летать,
В стае туч, что горою белеют.

Он успел до заката одну
Вырвать нежную тучку из строя,
Розоватую, будто весну –
Ветер был тот сорвиголовою.

Ночь всем вдоволь налила дождя,
Растворяя печальные тучи…
Месяц глянул: «А, как там Земля?
После дождика стало ей лучше?»…

Мелкой дрожью трепещут стожары,
Скоро-скоро уж чистое утро –
Крик сыча  все развеивал чары…
Ветер гнал облака перламутра…

*******************************************
Покинув дерева вітер, пірнув у глибоке небо,
Де хмари стояли горою, біліли високим чолом
Він встиг ще до заходу сонця і викрав одну, рожеву
Маленьку тендітну хмаринку. Втікав звідтілля стрімголов

Ніч  дощику вдосталь налила - розпались зажурені хмари
Пощерблений місяць заглянув,- "А що ж бо то там, на Землі"
Тремтіли дрібненько стожари, сич голосом струшував чари...
Ось-ось і на чистий світанок надме вітер хмарки малі