Богдана Синюк-Хват Осiннiй сум

Что вербА плачешь? – Осень наступила,
Листки-слезинки утекают по реке…
А ветер мне не верит, что нет силы,
Грусть и печали удержать в своей руке.

Он рвет и треплет их, швыряя далекО.
И пусть они к далеким звездам улетают…
В хорошее мне верить не так уж и легко.
Судьба моя, ты где? Чего ты ожидаешь?…

Еще немного и зима распустит крылья.
Жизнь погрузИтся в сон, настанут холода.
Замерзнут чувства – в сердце их носила –
Огонь погаснет, что в душе горел всегда…

И станет «все равно». Ведь ты меня не любишь.
И  песни все свои ты для другой берег.
В глаза я загляну, и ты свои – опустишь.
А правды до сих пор, сказать ты мне не смог…

***********************************************

Верба заплакала, бо осінь наступила
Листочки - сльози вниз стікають по ріці
А вітер вiрити не хоче, що не сила
Розбурхані жалі тримати в кулаці

Він вириває їх, шпурляє якнайдальше
Нехай до зір найвищих долетять...
Як хочеться мені повірити у краще
Та доля заблукала, її так довго ждать

Ще трохи і зима свої розпустить крила
Впаде у сон життя, злякавшись холодів
Замерзнуть почуття, що в серці я носила
Погасне той вогонь, що у душі горів

І стане "все одно". Бо не мене кохаєш
Ти всі свої пісні для іншої беріг
Я в вічі заглянУ - ти погляд опускаєш
А правди, й до тепер, сказати ти не зміг