Сумним акордом пісня обізвалась,
Самотній промінь сонце запалив.
Вона ішла, боролась і не здалась,
Хоч туберкульоз її кістки палив…
В оті короткі сорок два роки
Її душа росла й творила.
В лице її били болісно гілки,
Але не зупинилась, - знала, чого хотіла!
Її ідеї і її творіння,
Лиш для одної з сотні батьківщин!
Пізнаємо її велике вміння,
Щоб побороти кайдани й холод стін!
Любила й поважала дядька,
І очі, з плачем, заплющила йому…
Утратила і маті, і батька,
Та поховала коханого
Сто десять літ тому…
Перед нею Каменяр великий,
Свою геніальну голову корив.
В її очах, Микола II – цар дволикий,
Вино із кров`ю у Версалі пив!
Вона ішла, жила і впала
На чужині, в містечку Сурамі.
Але із творів голосно кричала:
«Не бути Батьківщині у тюрмі!»
м. Дніпропетровськ
06.02.2010 рік
Пам ят Л. Укра нки
© Copyright: Анатолий Городенець, 2012
Свидетельство о публикации №112102107884
Свидетельство о публикации №112102107884
Рецензии
І я захоплююся життєвим подвигом і поезією Лесі Українки. Дякую за вірш. Мене навчили колись - і я вас навчу: у заголовку не читається укр. і. Ви його витираєте і пишете замість нього анл i. І все буде гарно. З теплом, Л.Ю.
Людмила Юферова 23.10.2012 19:26 • Заявить о нарушении
Людмила Юферова 23.10.2012 19:26 • Заявить о нарушении