Пастораль ХХ столетия. Лина Костенко
Набухли от крови рядна*.
Трое их, пастушков: Сашка, Павло и Степан.
Разбирали гранату. И никакая уже Ариадна
матерей их из горя не выведет.
Ну, а степям
всё нутро будут печь погребённые полем гранаты,
те остатки войны вымывают теперь дожди.
Вот такие вот хлопчики, курносые аргонавты,
голубки непослушные, хоть не роди!
Их рвануло наотмашь. Костёр окропило кровью.
И несли их деды, о которых забыла смерть.
Мать ждала под горой, от бремени тяжка, как поле.
И кричала она:
- Дайте личико хоть посмотреть!
Но щеки уже нет. И костями, омытыми кровью,
усмехалася шея с худеньких детских ключиц.
Дети славные были. Казацкого доброго кроя.
С поля их выносили, даже солнце упало ниц.
Вечер был. И цвели под окошками мальвы.
Матерей тех под руки скорбно держала родня.
А одна разродилась и стала в шестой раз мамой.
А один был живой. Умер он на исходе дня.
* Рядна, рядно – дерюга.
Оригинал
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків, Павло, Сашка і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
Вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
Те покиддю війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб’ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
– Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров’ю,
Осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте – мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.
Иллюстрация из Интернета
Свидетельство о публикации №112102106827
Маргарита Метелецкая 21.10.2012 17:46 Заявить о нарушении
Рада оценке! С любовью я
Валентина Агапова 21.10.2012 17:59 Заявить о нарушении