Карусель

Чи то бачив реально, чи снилась мені
Передбачено й тісно душа в западні...
Перед входом туди познімали взуття
Й закопали у землю, як всі, так і я.

Однакова буденність, знайома давно,
Як великий фрагмент із німого кіно.
На одній мікросхемі вмістилось життя:
За одну мить коротку – років маячня.

Слова, посмішки, люди, події, думки –
Абсолютно однакових книг сторінки.
Палітурки та розміри різні, а зміст –
Про одне і те ж саме написаний лист.

Карусель закрутилась прозора скляна,
Танцювали у парах на ній...
Бачив я їх уперті обличчя... Їм треба було
Хоч-не-хоч танцювати у тому кіно.

Танець – рухи однакові знову і знов...
Як приречені мари, без жодних розмов,
Як жахлива програма без сенсу й мети,
Що триватиме вічно...«Тут будеш і ти...» -
Десь почулось. І знову: «Чекають тебе...»
Я побачив на тій каруселі себе...
Не впізнав і злякався, побіг навмання,
Щоб знайти десь закопане в землю взуття.

Стукотіло у скронях, я чув тільки дзвін...
Опинився на березі річки один.
Бачу – ось та розрита недавно земля,
Закопали у яму де своє взуття...

Віднайшов черевики, як скарб, - і зрадів!
Несказанно просяяв, узувся й побрів
Десь шукати дорогу додому назад,
І таки повернувся без зайвих завад.
21.10.12