Душа розкрилась до глибин, до сліз.
Снують думки невидимі верстати.
Палає ліс.
О, як палає ліс!
Палає ліс, і щось повинно статись...
В розгарі дня сумний прощальний бал.
Струнких колон багрянородні свічі.
Розкішні шати, музика, журба
Вбирає погляд, запливає в вічі...
Відкрила осінь виставку картин.
Кладе під ноги невагомі тіні.
І невловимі струни павутинь
Натягнуті в сяйливім безгомінні.
Тріпочуть крони -- жовті прапори.
Блищать болюче в синім піднебессі.
Мов на блакиті визнані майстри
Малюють золотом осінні фрески...
Настояна, прозора тишина.
Ні подиху, ні вітерця над лісом...
Спадає з неба кольором вина
Прозоролиста мрійлива завіса.
Злітає день. Остання кожна мить.
Останній шепіт, що не встиг сказати...
Тече вино, і терпне, і болить
Оцей прощальний п’янколистий запах...
Ілюстрація із Інтернету
Прощальне
© Copyright: Надежда Еременко, 2012
Свидетельство о публикации №112102004074
Свидетельство о публикации №112102004074
Рецензии