Про ту саму козу

Вступила осінь у права,
Як тепло, сонячно на двОрі !
Зазеленіла знов трава,
Козі б пастись на косогорі ? !

Не заслужила це вона...
І кришки грюкання не чути,
Чи в бочці вже нема зерна ?
Й кози нема ? Не може бути !

Проходячи повз їх двора,
Побачила, що щось біліло.
Та що це з нею, то вона ?
На шиї в неї, щось сиділо.

Залізла куриця на шию,
І їй потрібно якось жить.
"Мозку нема", а думать вміє ? !
З козою здумала дружить.

І кажуть куриця дурна ? !
Вона теж в бочку заглядає,
Чи є, та скільки там зерна ?
Потім козі повідомляє.

Коза, ту кришку підійме,
А та, із бочки вигрібає,
Тоді й коза вже підбере,
Так заодно і виживають...

Ото таке в обох життя,
Така вже випала їм доля,
Щоб, не поїсти до пуття,
А мріять, щоб б наїстись вволю.

А може я вже помилилась ?
Чи може це коза, не та ?
Так зовнішність її змінилась!
Та ні ж бо, саме це вона.

Не взнать її, така струнка,
Як лань ота, покрасивіла,
Немов модель, стала яка -
Років на сім, помолоділа !

Ось вам і приклад із усього,
Хоч холодильник не пустий,
Все ж, менше заглядайте в нього -
Тоді не будете товсті...