Вітри осінні,що літають понад нами,
І марять спокоєм - забутим і п'янким,
Напишуть музику до ранішньоі драми,
Яку ділити не захочеться ні з ким.
Понад усе твоє бажання озирнутись!
Нехай той погляд буде сповнений жалю...
Я не боюсь того,що можуть відштовхнути,
Та в решті решт помру від власного "люблю"...
У тих степах,де ти ховаєш своє серце,
Вже сотню літ ніхто вогню не розводив.
Дзюрчить життя моє із рани під реберцем
На ті шляхи,якими вдосвіта ходив.
***
© Copyright: Александр Ноцкий, 2012
Свидетельство о публикации №112101902517
Свидетельство о публикации №112101902517
Рецензии