Ганна Осадко. Запахи

          На запахи я постоянно велась,
          я за ними охотилась,
          как фанатичный герой Зюскинда,
          и разнеженно закрывала глаза
          нащупав носом чуть слышные запахи детства:

         : Тёплый и сладкий - коржики с корицей - сердечки, овалы,ромбы,
          бабусина ароматная геометрия воскресенья;
         :Горький, режет глаза - сентябрь,дым по утрам -
          сжигают сухой бурьян,"мы все умрём";уже ничего не изменишь;
         :Солёный - ночное море дышит мне в уши - пансионат в Затоке,
         :Праздничный - дух мандаринный, мишура, сосноваая хвоя...

          Запахи счастья вели меня на поводке -
         :Чернозём,только что из-под снега, парящий и пьяный,
         :Все оттенки бумаги - от пыльных архивных папок
          до своеволия свежеоттиснутой типографской краски,
         :Запах кофе - утром, в июне, когда вся жизнь - впереди,
         :Мягкость,до осязания, осевшей в лужицу свечки,
         :И возбуждающий неимоверно, почти что зериный чад,
          когда до июльского ливня осталось всего полминуты
         и по черному барабанному небу шугают молнии-ведьмы
         а ты превращаешься вся в единый огромный нос,
         тысячекратно вбирая в себя запах воли, истины, жизни...

         Запахи всегда манили меня.
         Я прятала их в  потаённые скрыни*) памяти,
         перебирала их как пасхальные открытки:
         лаванда, жасмин, метиола,печальные флоксы,
         сельдерей, тополиные почки,базилик,тмин
         аир, дух грибницы, полынь,запах сухой листвы,
         и самой горькой - дубовой...
         И ещё -
         самый лучший!
         запах волос твоего ребёнка -
         молочно-сонный, улыбчивый, беззащитный...

         Ароматы казались, менялись, сплетались венками,
         я их надевала на шею
         и только один душил:
         этот сладкий до рвоты, отчаяния, бессонницы -
         белых лилий - как смерти,
         манящий
         до ужаса
         пах...

         
                *   *   *


          Запахи
Ганна Осадко
Завжди велася на запахи,
йшла за ними на полювання,
як фанатичний герой Зюскінда,
очі заплющувала від розчулення,
намацавши носом ледь вчутні аромати дитинства:

: Теплий, солодкий – коржики з цинамоном – сердечка, овали, ромби,
бабусина запашна геометрія вихідного дня;
: Гіркий, що аж очі ріже – це вересень, дим уранці,
палять сухе бадилля, «всі ми умремо» ; нічого уже не зміниш;
: Солоний – море вночі, як воно дише мені на вухо, у пансіонаті, в Затоці,
: Святковий – мандариновий дух, мішура, ялинкова хвоя...
 
Запахи щастя  вели мене на мотузці –
: Чорний ґрунт, що тільки-но виліз з-під снігу – паркий і п'яний,
: Всі відтінки паперу – від архівних запилених течок
до свавільства свіжої типографської фарби,
: Запах кави – уранці, у червні, коли все життя – попереду,
: Дотульний м'якуш осілої в калюжку свічки,
: Отой неймовірно збудливий, майже звіриний чад,
коли до липневої зливи лишається півхвилини,
і чорним набубнявілим небом шугають відьми-блискавки,
і ти вся перетворюєшся на одного велетенського носа,
і вбираєш, усоте усотуєш аромати життя, волі та істини...

Завжди велася на запахи,
ховала у потаємних скринях пам'яти,
перебирала, як великодні листівки:
лаванда, жасмин, матіола, печальні флокси,
бруньки тополині, селера, базилік, тмин,
аїр, полини, дух грибниці, сухого листя,
найгіркіший – дубового...
Ще –
цей найкращий! –
запах волосся твоєї дитини –
молочно-сонний, усміхнений, безборонний…

Аромати мінились, мінялись, плелися вінками,
їх на шию вдягала,
і тільки один душив:
це солодкий до нуду, до розпачу, до безсоння –
білих лілій_як смерті
вабливий
до жаху
пах...


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №112031010930