Декiлька спалахiв магнiю

* * *

Хіба оці лихварі
Здобудуться на булаву
                зроблену з очерету

* * *

Червона вода
Гупа в прозорі загати
У відчаї повертається
Назад
Стає на прю із серцем
Колись та переможе
Чи не тому
Стільки розвелось гуманістів
З бритвою в руці
З гільйотиною в мозку

* * *

Динамітні плитки черепиці
Осипалися так
Наче вибух уже стався
(А він іще попереду)
І нам залишилося
Тільки підперти дах кроквами
Та справити новосілля

* * *

І буде зима
І сліпі зв’язані вервечкою
Падатимуть до ями
І магній спалахуватиме
В руці фотографа
І чорний казан
Під його триногою
Лизатимуть ще не згорілі язики

* * *

Кам’яні колодязі —
Мов димарі
А земля розсунулась
А може й розвіялась димом

* * *

Засушене для гербарію крильце
Проламує загуслий навіки бетон
І витягує за собою цей зошит
З обідраними до кісток
                словами
І тоді
                замурований ще за життя
Ти починаєш піднімати руки
І тверджа таки розсипається
І зошит летить
І тебе читають задравши голови
Брате мій по неволі