Доле, доле! Що ти наробила?
Вчора, я була єдина, мила.
А сьогодні, він мене не баче.
Як же я могла так необачно,
Так зухвало про усе забути.
Наче в вір, без роздумів, пірнути?
Вірити словам його не щирим,
І сприймати лестощі на віру.
Ось ся маєшь- за гріхи розплата.
Вчора на любов була богата.
Нині, так самотньо, зле довкола.
Почуваюсь- наче зовсім гола.
Смуток, сором. Очи ніде діти.
Як же зміг мене одну лишити.
Скиглю, мов ображена дитина,
Як шкода, що не була єдина.
Смуток
© Copyright: Надежда Старостина-Котенко, 2012
Свидетельство о публикации №112101609255
Свидетельство о публикации №112101609255
Рецензии