Віч на віч зі мною наймиліший.
І мені здається, дивна річ,
Пригорни до себе- яскравіше
Запалають зорі в темну ніч.
Подивись, як линуть морем хвилі,
Місяць мов лихтарик у горі.
Та навіщо краєвиди милі,
Як що віри ти не ймеш мені.
Знову бачу, не відчув кохання,
Посміхаються байдуже любі очі.
-Прощавай! Не щире позіхання.
-Снів солодких отакої ночі.
Я не можу спати, ясноокий!
Як не розумієш ти, єдиний,
Крає серце крижаний твій спокій,
Найріднішої в житті людини.
Туга
© Copyright: Надежда Старостина-Котенко, 2012
Свидетельство о публикации №112101608373
Свидетельство о публикации №112101608373
Рецензии