Ганна Осадко. Ночной ливень

            Ночью был ливень.
            Это небо любилось с землёй ненасытно, безумно,долго,
            как последний раз в жизни.
            Две стреноженные стихии мощно телами сплетались,
            словно два ужа, стремились прорвать оболочки тел,
            чтоб перетечь, навеки слиться, не быть...

         ...Гортанные рокоты грома,
            что вырывались к утру из мужской раскалённой плоти,
            первый крик роженицы,
            стихавший под шелест последних капель...

         ...А за миг из развЕденных ног - меловых гор, что за пастбищем -
            Солнце выгулькнуло -
            Золотокосый, как сон, королевич...
          - Агу-у-у...

               
                *   *   *
       

            нiчна злива
 
           Ганна Осадко

Уночі  була  злива.
То небо кохалося із землею – навіжено, пажерливо, довго,
ніби востаннє в житті.
Дві стихії стриножені, що сплелися тілами дужими,
два вужі, що прагнуть розірвати обмежувальні оболонки тіл
і навіки з'єднатися, злитися, перетекти, не бути…

....Гортаннне гудіння грому,
що наранок виривалося із розпаленої чоловічої плоті,
первісний крик породіллі,
що стихав під шелестіння його останніх крапель...
 
...а за мить
між  розведених ніг – крейдяних гір за пасовиськом –
Сонце вигулькнуло –
Золотокосий, як сон, королевич...
- Аґу-у-у….


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №11205187526