Исписанный лист... Из Елены Каминской

                перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/2012/10/11/8910


Лист исписанный стремится книзу:
Долго, очень долго не писала…
Что же, и у чувств бывает кризис:
Словно век жила – и век проспАла…

Буквами так быстро пролетели
Юность, молодость и даже зрелость…
Где-то там чернила занемели,
А потом от влаги слёз разлезлись...

Знаки препинанья вопрошали,
Всё ответ искали в многоточьях…
Буквы на полосках, как вздыхали…
И давно писались, между прочим…

Вверх и вниз… улыбка появилась,
Словно снег средь лета…пред бедою?
Дни с воспоминаниями слИлись…
Не была тогда ещё седою…

Он! Сравнить ли с кем? Да, нету краше!
А для сердца стал всего заветней.
Не смешил никто ее так раньше,
И не стала встреча их последней.

Скорым вышел финиш…как чернила.
Словно жизнь разыграна по нотам…
В горе, как волчица, долго выла…
Сдержанной была во время потуг…

Буквы заигрались в рукопашной. 
Ножки топали… себе не веря,
Сердце сжалось горестно и страшно:
Тот красавец удалился к двери…

А потом и жизнь его слетела,
Непривычно шумно, мир сменился,
Никого, конечно, не винила…
Мир же, отзеркалившись, скривился…

В синем, буквы все – вполоборота,
Стали не читаемы, как студень…

И письмо падёт на дно комода…
Так она сама себя осудит…

Лист исписанный стремится книзу…


Оригинал:



Списаний   папір  упав  донизу,
 Довго,   дуже  довго  не  писала.
 І  у  почуттів  буває  криза –
 Ніби  вік  жила   і   вік -  проспала.

 Літерами   стрімко  пролетіли
 Юність,  роки   молодості,   зрілість.
 Десь  в  листі  чорнила  заніміли,
 Потім  від  вологості   розмились.

 Знаки  розділові  все  питали,
 Відповідь  шукаючи  в  трьох  крапках.
 Літери  на  смугах  позіхали,
 Деколи  писалося   і   наспіх.

 Вгору-вниз,  а  усмішка  з’явилась,
 Наче   серед  літа   сніг,  як   диво.
 Гарні  дні   із  спогадами  злились,
 Це,  коли  була  іще  не  сива.

 Він!  Зрівняти  з   ким?   Та,  просто  -  красень!
 Годі  і  шукати  ті  зрівняння.
 Так  її   смішив  -   ніхто,   ні  разу.
 Зустріч   була   перша   й   не  остання.

 Швидко  все  скінчилось,  як   чорнила.
 Зміни  не  помітив  лист  у   смугах.
 В  горі,  як  вовчиця,   вона  вила.
 Стримала   себе  у  час  потугів.

 Літери  загралися   у  м’ячик,
 Ніжки  тупотіли на  папері,
 Серденьку   не  раз  бувало  лячно,
 Поки  гарний  красень   вийшов   в   двері.

 Далі   вже   його життя   злетіло,
 Шумне   і  незвичне,  світ  змінився.
 Ні,   вона  нікого  не  винила,
 Світ   чомусь  у  дзеркалі   скривився.
   
 Літери   втомилися  і   синю
 Маску   надягнули,   як   немає.

 Й  це  послання ляже   в  темну   скриню –
 Так  вона  сама   себе   карає.

 Списаний  папір  упав  донизу…


Фото из Инета