Пiслямова кохання
У сьомому вимірі холодно, схоже…
Стискаю розгублено зорі-верви;ці…
Молюся тихенько… Спаси тебе, Боже…
Розчісує вітер обачно тополю,
Нашіптує п’єси, неначе Сенека…
Звикаю до горя, звикаю до болю,
До думки про те, що ти надто далеко.
І ніч обезлюблена… дуже тривожна,
І місячне люстро ховає обличчя…
На брамі до раю табличка: «Не можна!»
Апостол Павло стереже потойбіччя…
Журба проростає у тло небокраю,
Знеструмлює відчай останню надію…
Ти в іншому світі, я в цьому конаю…
Ні жити, ні вмерти без тебе не вмію…
Поморщена свічка стікає у вічність…
Оголено нерви від недосипання…
В душі зберігаю я втрачену дійсність….
Бо спомини – це післямова кохання…
*Малюнок авторський “Двоє”, акварель
Свидетельство о публикации №112101409790
Наталья Беляева Ерух 28.03.2013 14:29 Заявить о нарушении
Марина Алдон 28.03.2013 19:53 Заявить о нарушении
Наталья Беляева Ерух 31.03.2013 19:15 Заявить о нарушении
Марина Алдон 31.03.2013 21:12 Заявить о нарушении