У Криму, серед верб України,
Пушкін згадував річку Салгір.
Де як полум’я маки в долині,
Верби в річку потуплюють зір...
Де на кручах туманом повиті,
Забіліють весною сади.
Тоді тиху мелодію вітер,
Їм на крилах приносить сюди...
Коли я задивляюся в очі,
В ті, що небо ховають на дні.
Тоді річка журливо шепоче,
Наче хоче сказати мені:
Я несла би до Чорного моря,
Оці пахощі кримських садів.
Де вмиваються росами зорі,
Та пташок невгамований спів...
Так би линула я аж до моря,
Та живе ця надія дарма-
На шляху височенії гори,
А для мене дороги нема...
Так і я коли щебет пташинний,
Ностальгія мене обніма.
Десь далеко, св’ята Україна,
А для мене дороги нема...
Минуле
© Copyright: Лисняк Лидия, 2012
Свидетельство о публикации №112101105989
Свидетельство о публикации №112101105989
Рецензии