Богдана Синюк-Хват Усталые глаза

Від світла примружені стомлені очі, -
Хто промінь пустив у двері розкриті?
Та тиша мовчить на питання дівочі:
Уникнути втрат як? А далі як жити?

Лише вітерець, як вітаючи, дуне
І впустить світ сонця, гуляти в пітьмі.
О, хоч би хто знав, як в мЕне все тужить,
О, хоч би хто знав, як не хочу зими!

Коли день короткий, а вечір – безмірний
І сніг запорошив  стежкИ близ ставку…
Там дихати лЕгко, коханий мій, вірний,
Там ми поклялися  буть поруч в віку…

Але десь з`явилася й краще, й молодше…
Без слів, без роз`яснень трусливо ти щез.
А я до ставку іще ходжу й пророчу:
До мене ти прийдеш, від тої втечеш.

*******************************************

Усталые глаза прищурились от света,-
Кто лучик пропустил в распахнутую дверь?
Но тишина вокруг, и не слыхать ответа…
Ну как прожить нам жизнь, чтоб избежать потерь
 
И только ветерок, приветствуя, подует
И впустит солнца свет, чтобы спасти от тьмы
О, если бы кто знал, как всё во мне тоскует,
О, если бы кто знал, как страшно мне зимы

Когда короткий день и вечер длинный- длинный
И снегом занесло тропинку у пруда…
А там дышать легко, там мы с тобой, любимый
Клялись не расставаться друг с другом никогда

Но появилась та, что краше и моложе
И ты исчез как трус, словечка не сказав
Я всё хожу к пруду и думаю, что тоже
Придёшь туда и ты, от той другой, сбежав.


Рецензии
Дякую. Переклад точний. Гарна рифма. Ви дуже талановитий поет.
З теплом та повагою,

Богдана Синюк   12.10.2012 12:59     Заявить о нарушении