Тебе чекаю восени,
під вітром не вгамовним,
під дощем не милосердним,
під круговертю багряного листя,
летячого зверху,
під небом похмурим,
з тоскою душі жгучею,
сердешною біллю пекучею.
Ти, як вогник, у ночі манящий,
все у тобі здається найкращим.
Ти плеснув мені в обличчя,
почуттями любові,
вогнем душі не вдовольнився моїм.
Я берізку - подружку, обійму замість тебе,
й попрошу в неї сердешних мук успокоїння.
Звичка нас здержує на шляху до вирішальних змін,
вона недотлівший вогнища зпомин,
засліплює очі сльозою туману,
береже серце від обману.
Розмінними грішми ніколи не стану,
збережу серце від обману.
Тебе чекаю...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2012
Свидетельство о публикации №112100705530
Свидетельство о публикации №112100705530
Рецензии