Доля...

Хай Бог благословить  той храм науки,
Ім’я  якого звичне і просте.
Там вчились діти, і підуть онуки…
Щодня гостинно вабить він мене.

Іду туди стежиною святою,
Несу добро, оспіване в піснях,
Це, рідна школо, разом із тобою
Мені судилось йти життєвий  шлях.

Всміхатися здаля твоїм віконцям
І поспішати на шкільний  поріг,
Щоб дарувати дітям своїм сонце
Та бути їм, мов справжній оберіг.

В гніздечку пташенят свої плекати
І випускати зграї соколят.
В промінчиках очей їх потопати
Та посмішок приймати зорепад.

Серця відкрити ключиком казковим,
І зерна засівати  доброти,
Щоб квітнуло дитинство веселкове,
Зростало швидко, мов з роси-води!

Бо вдячність, що сторицею вертає,
Тебе в житті окрилює не раз,
І з нетерпінням ранку я  чекаю,
Щоб в школі, діти, обійняти  вас!..

Шматочок крейди, зошити дитячі
І ночі, які часом не доспав,
І праця-мудра, добра та терпляча,
Ось справді те, чого ти забажав!
 
У серці вчительськім всім місця вистачає!
Воно- криниця чистої води!
То ж бережи, Господь, тих,  хто навчає,
І тих, хто ходить вчитися туди!

Бо то є вічне: мати і дитина!
Учитель й учень-єдність назавжи!
Невтомна школо й ненько-Україно,
За Вас молитись буду я завжди!

Ольга Лабага