то ж то зтряслося з нами восени.
я кроками старого парка міряла,
ти грався там, де років сто назад зросли дуби;
і запахом дитинства й доброти повіяло.
я тихо підійшла, щоб не зпугнути тишу,
і лагідно тебе за вухом почесала.
я здивувалась, чому не ловиш мишей,
чому ти тут, а не в когось в вітальні.
ти лагідний був і такий пухнастий,
муркотив щось мені на вушко тихо.
я в мить розтанула. та кажуть, дворові коти блохасті,
а ти був просто милим.
я думала тебе з собою взяти.
зі мною так охоче порався і грався
тебе нагодувала лиш, і ти, проклятий,
своє дістав і геть кудись подався.
дівчата, нам кохати парубків,
котам - котів. не плутайте, кого любити.
якщо полюбить, не потрібно й слів,
потрібно все життя разом прожити.
про кот в
© Copyright: Мария Каберне, 2012
Свидетельство о публикации №112100508351
Свидетельство о публикации №112100508351
Рецензии