Верба заплакала, бо осінь наступила
Листочки - сльози вниз стікають по ріці
А вітер вiрити не хоче, що не сила
Розбурхані жалі тримати в кулаці
Він вириває їх, шпурляє якнайдальше
Нехай до зір найвищих долетять...
Як хочеться мені повірити у краще
Та доля заблукала, її так довго ждать
Ще трохи і зима свої розпустить крила
Впаде у сон життя, злякавшись холодів
Замерзнуть почуття, що в серці я носила
Погасне той вогонь, що у душі горів
І стане "все одно". Бо не мене кохаєш
Ти всі свої пісні для іншої беріг
Я в вічі заглянУ - ти погляд опускаєш
А правди, й до тепер, сказати ти не зміг
Фото Володимира
Осiннiй сум
© Copyright: Богдана Синюк, 2012
Свидетельство о публикации №112100508000
Свидетельство о публикации №112100508000
Рецензии
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.