Good morning, city

Ці традиційні – 7.00 - мої ранки –
 Як задавнені ранки,
 що за ніч затяглися  шкоринкою затверділої бурої крові…
 Дзень ! –
 будильник звичним,  відпрацьованим рухом здирає
 – бляха ж ти муха ! – 
 душу запечену, зречену_чи_приречену,
  заколисану снами раю,
 і нараює:

 «Швидше, люба, алярм, от зірвалася з ліжка – й на третє  коло,
 цоки-цоки, конячко замилена, старт &  увага – руш!!!»

 (Для родини – сніданок, для себе – не встигла в душ,
 душить, буцім краватка,  туге усвідомлення
 втрати часу, 
 а більше – себе і тебе у ньому, – такому дивному,
 непевному і слизькому,
 як шовкова хустинка, що знову тікає з плечей…)

 …У автобус заскакуєш  білкою божевільною, не піднімаєш очей,
 гепаєшся побіля вікна – на реаліті-шоу  «Good morning, city»… 

 …Місто, як пушкінський дід, у море кидає сіті,
 і витягає – не рибку, не срібну-не золоту, 
 а сонний планктон, що пливе на службу –
 чи просто, чи божу –
 кому як виходить, врешті...

 …Носишся з мрією в серці (з водою в рЕшеті),
 тримаєш її – заповітну – ніби камінчик у роті… 

 …Телефон.  Скоромовкою в слухавку – «так-так, я уже на роботі».

 …Помічаєш нарешті - цвітуть каштани – у жовтні! – 
 а  з гілки сусідньої плід злітає… 

 …Попарно, як звірі з ковчегу, виходять свідки,
 бредуть алеями, ніби садами раю,
 нікуди не спішать.
 Спокійні у своїй певності – «all inclusive» на небі, все заброньовано та оплачено. 
 Куди спішити?

 …  десь повільно – і вільно – ростуть зелені самшити,
 десь на мене чекає камін, ніби пес, і море,
 теж  чекає, я знаю, бо щоночі про це говоре 
 голосом нетутешнім – грудним,  глибоким,
 «я прийду» – обіцяю – ще_ два_ кроки, чи ще_ три_ роки –
 і засмага, як руки на плечі, як ангел ляже…

 … - Ей, альо, ваша зупинка. Виходьте.  С пляжа! 

 (художник -  Фриденсрайх Хундертвассер)