Керуй, заводь

Керуй, заводь
так, ніби я твоя перша чи точно остання,
вишкрябана на долонях найглибшою з ліній.
Можна я це відчую? Можна я буду вірити
в те, що, якщо не зелений, то принаймні нам світить синій?
Звичайно, я з тобою
в кожнім із твоїх нервів,
в кожнім із твоїх замовчаних чи таки випалених слів.
Тихе доповнення, вродлива стабільність,
багряне вино, яким ти завчасно схмілів.
Один на сто
і одна із тих, кому є що ховати під сподом.
Тримай мою руку міцно, холодну кістляву руку,
пий мене ще і колись я нарешті стану порожня,
тобою вбирана, напіввідчутна, подібна звуку.
Автор мого болю,
майстер іще не створених писаних пережитків,
викарбовую ім’я друкарською машинкою
на грудях зліва. Як ти, то слізно,
як мед, то ложкою, а розетку – вилкою.
Там, де у інших серце,
я маю лиш кілька літер.
Там, де у інших страх, в тебе осінній смуток,
і літри злив, і кілька сумних мелодій,
мого волосся каштановий жмуток.
Як тобі все це?
І ніби й ти не мною обраний,
а тільки в житті право голосу лишається за жінкою.
Демократія любові, дипломатія стосунків:
усе по колу за годинника стрілкою.
Дивись і плач,
коли висмикну руку, холодну кістляву руку.
Будь обережним або будь або будь зі мною.
Лишилось останні два місяці, лишилося вісім тижнів.
Я буду ніжною або буду або caмою.