karbido

об’єктивна реальність
вдирається до твоєї картини світу,
легенько штовхаючи в плече
татуйованою рукою хлопця у спортивних штанях,
який звертається до тебе з сусіднього місця в автобусі:
«тебе похуй, де эту ***ню читать, поменяйся с моей девушкой местами».
і ти від несподіванки слухняно й мовчки
виконуєш його прохання, бо знаєш:
він сканує тебе наскрізь,
і бачить те, що є насправді:
не бороду і мілітарі-лахи,
а окуляри, шкільну форму і шмаркатий ніс —
те саме, що і десять років тому,
коли ти ще не читав андруховича в автобусах.

об’єктивна реальність
в особі знайомого меломана з «контакту»
коментує твій пост з треками андруховича & karbido,
які так тебе вразили,
називаючи їх посередністю
(як, зрештою, й усі інші літературно-музичні проекти)
і викриває з головою твоє музичне дилетантство.

об’єктивна реальність
каже твоїм внутрішнім голосом:
«нащо писати цю ***ню, ще й наслідуючи андруховича —
хіба навколо і без тебе не забагато графоманства?»,
але потім додає:
«гаразд, пиши, бо це терапія».