Біля лісу, на лужку
Вівця собі паслась. Чомусь одна?
Вона була така щаслива
Бо думала, що геть в раю.
Сердешная! Раділа квіточкам
І бджолкам і метеликам яскравим
Рясній росі в траві зеленій
Едемськім садом ліс для неї був.
Голодний вовк блукав у тім саду
Та ба!!!Побачив ярочку, звірюга
Зрадів паскуднику, аж сперло дух
Лічину добродія на себе натягнув.
На цірлах він, як той Лієпа
Пританцював до ярочкі цнотливой
І заспівав як Джигурда
Паскуднику негідний.
О Гёрл!! Яка краса!!Неімовірно!!
Такої ще не бачив я!!
Прожив самотнім я життя
Яке ж то щастя біля вас тут бути!!
Якби ж я міг вас на гостину запросить
Була якби ж то ваша ласка
Яким би був щасливим я
Так розбрехався,,що аж заплакав
А наша Доллі? Сказано вівця.
Розчулилася, аж до сліз
І з вовком в лігво попрямувала
Дурепа!!! Що значить вухам довірять!
Басня про цнотливую вивцю
© Copyright: Лариса Сенчило, 2012
Свидетельство о публикации №112100404474
Свидетельство о публикации №112100404474
Рецензии
