Мое Запорожье

Де  колись  „із греків у варяги” 
Найкоротший  обирали  шлях,
Де  взірець  одваги і наснаги   
Жив у запорозьких   козаках,
Де Дніпро, немов  на  роздоріжжі,
О  пороги  сиві  хвилі  б’є,
Розквітає  рідне  Запоріжжя, 
До  краплинки кожної моє.

          Райдуги фонтанів і свічки каштанів,
  Де сивіли  дикі ковилі –
  В сонячнім намисті рідне моє місто,
  Кращого не знаю на Землі.


Звідки ж народилося  це диво?
Боже, поможи відповісти,
Де дівчата ніжні і вродливі,
Гарні, що очей не відвести.
Хто в гранітні береги закутий
Крізь віки несе свої літа?
То твій Батько піниться, Славута,
Ну а Матір – Хортиця свята.

Райдуги фонтанів і свічки каштанів,
Де сивіли  дикі ковилі –
В сонячнім намисті рідне моє місто,
Кращого не знайдеш на Землі.

Де обійми греблі, наче крила,
Крила чайки поміж берегів,
Захищали край і боронили
У лихі часи від ворогів.
Край козацький,  вольниці і волі,
Лине твоя слава навсебіч,
Що одвік не визнає сваволі,
Бо колиска – Запорозька Січ.

         Райдуги фонтанів і свічки каштанів,
Де сивіли  дикі ковилі –
В сонячнім намисті рідне моє місто,
Кращого немає на Землі.