Лист з минулого8

Син мене здивував – офiцером, мовляв, хочу стати               
 На відміну від всіх новомодних професій і справ –            
Вабить служба військова...Його я не став відмовляти,             
Тільки замість поради альбом наш сімейний дістав.

Ось на фото мій дід, навесні сорок п'ятого  року               
Лейтенант молодий усміхається щиро мені.               
Вийшов, зрештою, статтю, до того же був і нівроку,               
І зостався таким невідплатним рахунком війни.

Ще залишився лист. Ти візьми, сину мій, подивися,          
Напівстерті слова ледь помітні з трикутних боків,               
На папері пожовклім хімічні рядки розійшлися,               
Може, то замість мене твій прадід тобі відповів.

«Ти мене не питай, чому двір обмина листоноша,               
Чи не гублять, бува, десь на пошті солдатські листи,               
Не журись, моя рідна, вони надійдуть без запрошень,               
Мої кілька   рядків, що так довго очікуєш ти.

Я свій вибір зробив,  і я права не маю звертати,               
До останньої миті не маю, кохана моя.               
У годину лиху хтось повинен тебе захищати.               
Справа то чоловіча. і тому це справа моя.

Ти від мене привіт передай листоноші – сусіду,               
Я не вірю, що він принесе тобі звістку сумну.               
Дочекайся і вір, що колись неодмінно приїду,               
І залишиться нам тільки  спогад про кляту війну.

А у спогаді тім смолоскипи палаючих танків
Не злякають мене і під кулями я не схилюсь...
Все то буде колись, а в атаку  ійти  на світанку.
І хоч в Бога не вірю, та все ж крадькома  помолюсь.

Може буде в бою тім мені хоч якась  охорона…»               
Як закінчиться бій – обіцяв написати мій дід               
У наступним листі… Та наступна була похоронка,               
Що їх разом заніс у наш дім листоноша – сусід…

Син помовчав і враз на очах подорослішав ніби.               
Ну а потім сказав, до плеча притулившись мого,               
«Звідки в мене бажання – тепер  розумію, спасибі.               
Це у спадщину в мене від прадіда.  Діда твого.

Сподіваюсь, і мати повинна мене зрозуміти.               
Бо не тільки бажанням по вінця наповнений  весь –               
Захищати свій дім, свою землю ще треба й уміти               
Бо ніколи із моди не вийдуть відвага і честь…
Свою землю і дім захищати ще треба уміти,
І завжди будуть жити  козацька відвага і честь!