Журиться дівчина під вербою,
І плете віночок з волошків.
Тихо сама радиться з собою,
Бо немае в сироти батьків.
Он Васильку, може ця верба
Все тобі коли-небудь розкаже,
Як же серце краяла журба,
Як за обрій тільки сонце ляже...
Ми сиділи тут колись рядком,
Там де качечка пливе і качур.
Он ...вже й місяць сходить над ставком,
Тільки я давно тебе не бачу...
Може любий інша на думках
Або може наречену маеш?
Може ЇЇ носиш на руках
А про мене.серце.не згадаеш?
Щоб дарма віночок не зів’яв,
Ти надінь красу цю волошкову.
Бо Василь далеко мандрував,
Але повертаеться вже знову.
Там де гнуться верби
© Copyright: Лисняк Лидия, 2012
Свидетельство о публикации №112100104093
Свидетельство о публикации №112100104093
Рецензии