Пролийся полиновою грозою
На мої плечі, нехай лихоманить.
Медовий поцілунок на вустах
Застиг десь біля чорноморського лиману.
Це було лише марево, як шкода,
Це 39 й 8, та нехай,
З тобою було весело на небі,
Та треба жити. Жити відпускай.
Я знаю, що туманним ранком,
Ми знов будемо разом в наших квітах,
Ти на моє усміхнене обличчя
Впадеш п’янкими променями літа.
Цілуй мене, так солодко цілуй,
Як в червні достигають полуниці,
Очей моїх волошки й далі будуть
До твоїх все горнутись і стелитись.
Це ти влаштуєш зорепад в мої долоні,
Це ти напровесні весь сніг розтопиш,
І, наче ненавмисно, ніжно-солодко,
В своїх очах бездонних мене втопиш.
Це ти пташкам ворота ирію відкриєш,
На лисих горах позапалюєш вогні,
Це ти той яснокрилий сокіл,
Без ніжності якого вже не жить мені.
39 й 8 - мається на увазі температура.
Марево
© Copyright: Джул Космос, 2012
Свидетельство о публикации №112100110119
Свидетельство о публикации №112100110119
Рецензии