Любовь Потёмкина Из Лины Костенко

А жизнь болит. Дела древнее древних.
Рабы – как рыбы, замерзает кровь.
Где был мираж «потёмкинской деревни»,
там и была Светлейшего любовь.

Как любил он ту Екатерину!
Как менял улыбки, парики!
Райские могли возникнуть крины,
как по мановению руки.

Эти очи синие, аж сонные! –
баранел от них, зато, в конце концов
на его таврической персоне
оставались бельма орденов.

Сечь разбита, край стал неприкаянным,
в лентах грудь – ну чем ни Млечный путь.
Хочете, пожалста, пол-Украиниы
подарить могу на незабудь.

Как он был влюблён в неё, бедняга,
жизнью как пожертвовал своей!
Даже на Лукьяновке тюрягу
выстроил нам в форме буквиы «Е».

Это ж не во имя мракобесья.
Всё – свободы ради! А теперь –
ты пиши им, Катька, рыбой бейся.
Пусть тебя приветствует Вольтер!


Любов Потьомкіна

Болить життя. А справи дуже древні.
Раби – як риби, замерзає кров.
Де були «потьомкінські дєрєвні»,
Там була й потьомкінська любов.

Як любив він ту Єкатерину!
Як міняв усмішки й парики!
Виникали різні райські крини,
як по мановєнію руки.

Очі сині, очі сині, очі сонні! –
від которих млосно баранів,
на його тавричеській персоні
залишали більма орденів.

Січ розбита, край той перекраяний,
груди в лєнтах – цілий Млєчний путь.
Хочете, пожалста, пів-України
подарую вам на незабудь.

Як він був закоханий в царицю,
як життя їй присвятив своє!
Навіть нам Лук’янівську в’язницю
збудував у формі букви «Е».

Це ж не те якесь там мракобісся.
Це ж в ім’я свободи! А тепер –
ти пиши їм Катько, ти не бійся.
Хай тебе привєтствує Вольтер!