Деревья обнажились, как душа. Из Игоря Тасина
Деревья обнажились, как душа,
Что мерзнет без тебя, пускай и в теле,
Ее порывы глупые хотели
Сложить стихи, но рифмами грешат,
Беспомощны, почти как листья эти
Опавшие…
Укроет землю снег,
Для нас – на время, но для них – навек:
Им зимний плен - короткий путь в бессмертье.
Боль не проходит, сколько ни проси,
Как будто соль мои разъела раны,
Не гибнут чувства, словно листья, – странно!
А страх убить любовь невыносим…
Паду ковром осенним пред тобой,
Мне - шелестеть, тебе - топтать ногою.
Не прогоняй печального изгоя,
Хоть на прощанье рядышком постой!
Я лист опавший, но еще живой,
Наколотый на каблучок любимый.
Не торопись уйти, не глядя, мимо,
В полшаге от границы роковой…
Оригинал (укр): Игорь Тасин "Листопад" http://www.stihi.ru/2011/11/24/9020
Дерева голі, як моя душа,
Що так оголено без тебе мерзне в тілі...
Здається, пальці рук моїх безсилі,
Щоб щось тобі довести у віршах.
Опале листя заховає сніг.
Воно під ним згниє, зітліє, згине...
Мене ж без тебе - тільки половина!
Дивуюся, як жити стільки зміг?..
Коли у серці невмолима біль,
Що так, на жаль, і не вщуха з роками,
Невже я зможу передать словами
Ті рани, досі у яких ще сіль?
Не розчиняються, не тліють почуття,
Бо перше - найсильніш за все кохання!
Та тільки жаль, що є межа чекання,
Коли уже не буде вороття...
Коли вже упаду листвою сам
Тобі якОсь знесилений під ноги -
Тоді вже не минеш мене з дороги...
Нехай обом так добре буде нам!
Ходи по мені далі і топчи
Мою любов, якої ти не хочеш!
І далі відвертай від мене очі,
Ховай вуста й байдужістю мовчи!
Я все одно кохатиму завжди
Тебе одну, нехай хоча б листвою!
Я на підошвах лишуся з тобою!
Торкайсь хоч так - іди по мені, йди!
Той шурхіт мій - такОж до тебе крик!
Та і його тобі почуть не в силі!
Не зрозуміють очі твої милі,
Що саме через них я з світу зник...
Свидетельство о публикации №112093008866
Александр Тулбу 25.02.2013 15:16 Заявить о нарушении
Алкора 26.02.2013 09:37 Заявить о нарушении