Межа бiдностi

Оце, Надію, і не гадав, що Ваші вірші, як і вірші Степана Руданського, будуть такими актуальними нині. Вже ж пройшла така безліч років, а в Україні нічого не змінилося. Немає волі, немає справедливості. Про сотні років писали, про те пишемо й зараз.
Де той Бог? Нужденна людина приходить за допомогою, а їй кажуть якщо ще ходиш, то й не потрібна тобі допомога. А приїзджає лихварь на дорогущій іномарці, та й стає собі на облік по безробітності, приносить справки, що чорнобилець, отримує кошти, без яких дійсно міг би обійтися... А що обездоленим? Немає грошей - немає поваги! І всі бояться йти такій людині назустріч, бояться догани. Та не бояться коли прикочує багатий як крез депутат чи тощо (у них же зв*зки та положення!). Стільки вже тих "пільговиків" розвелося, що мізерні бюджетні (читаймо, наші гроші) кошти на допомогу по бідності вони проковтнули і не помітили.
Знаєте, кажуть що люди мають ту владу, на яку заслуговують. Думаю, що ми заслуговуємо на більше.

На Вкраїні щастя! Колоситься жито,
Люди на заводах щирі трударі!
Українцям заздрять, бо живем ми сито
І у нас господи, ми господарі!

Боже милий! Я розплющив очі,
Й захотів у сон свій себе заховати.
Та чи є на світі хто отак захоче
Як ми у Вкраїні маєм бідувати?!

Мабуть що, все-таки, багато чого залежить і від нас самих аби сни наші ставали дійсністю, а отака нікчемна дійсність стала химерним сном. Бо так жити далі неможна. Я так думаю.

З повагою та теплом,
Миколай.

Николай Цупренко   09.01.2013 19:03   •   Заявить о нарушении