Под вечер выходит на улицу он... Из Л. Костенко

* * *

Под вечер выходит на улицу он.
А следом Флоренция плачет вдогон.
К чему эти слёзы, коль минула жизнь.
Ему не вернуться сюда уже из…
Флоренция плачет: он здешний, он наш!
Его прокляла, прогнала-то она ж.
Высокий изгнанник ответит ей: нет.
Там есть у тебя кондотьер на коне.
Там  площадь свернулась в кольцо, как змея,
там был осуждён на сожжение я.
Ты можешь считать, что сгорел я. К примеру.
Поссорилось семь городов за Гомера.
А ты же мой город, – от первого дня! –
О, как же травил, изгонял ты меня!
Прославился, милый. Осанна тебе.
Пусть ирис цветёт у тебя на гербе…

Он дарит ей профиль. Венков не берёт.
Где хочет – воскреснет, где хочет – умрёт.
Одежды из тонкого сшиты сукна,
Подкралась к вискам молодым седина.
Он тихо ступает, а время – не в счёт.
Чело у него молодое ещё!
Кто скажет о нём: будто старый как свет?
Он – Данте. Ему только тысяча лет.

* * *

Під вечір виходить на вулицю він.
Флоренція плаче йому навздогін.
Ці сльози вже зайві. Минуло життя.
Йому вже в це місто нема вороття.
Флоренція плаче: він звідси, він наш!
Колись прокляла і прогнала вона ж.
Високий вигнанець говорить їй: ні.
У тебе ж є твій кондотьєр на коні.
І  площі цієї кільце кам’яне,
де ти присудила спалити мене.
Вважай,що спалила. Згорів я. Помер.
Сім міст сперечалось, що їхній Гомер.
А ти ж, моє місто, – єдине, одне! –
О, як ти цькувало і гнало мене!
Прославилось, рідне. Осанна тобі.
Хай ірис цвіте на твоєму гербі…

Дарує їй профіль. Вінків не бере.
Де хоче – воскресне, де хоче – умре.
Одежа у нього з тонкого сукна,
На скронях його молода сивина.
Він тихо іде, він повільно іде.
У нього й чоло ще таке молоде!
Хто скаже про нього: старий він як світ?
Він – Данте. Йому тільки тисяча літ.