Сей лес живой

Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.
Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.
Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,
літопис  тиші  пишуть  у  траві.
Дубовий  Нестор  дивиться  крізь  пальці
на  білі  вальси  радісних  беріз.
І  сонний  гриб  в  смарагдовій  куфайці
дощу  напився  і  за  день  підріс.
Багряне  сонце  сутінню  лісною
у  просвіт  хмар  показує  кіно,
і  десь  на  пні  під  сивою  сосною
ведмеді  забивають  доміно.
Малі  озерця  блискають  незлісно,
колише  хмара  втомлені  громи.
Поїдемо  поговорити  з  лісом,
а  вже  тоді  я  можу  і  з  людьми.
           Лина Костенко.

         Вольный перевод.
Живёт сей лес своим  улусом,
С очами добрыми - живой.
Шумят ветра над головой.
Косматый древний пень со вкусом,
Вокруг заросший весь травой,
Строчит историю   в  тиши!
Не в силах радости лишить,
И, Нестор-Дуб-на всё сквозь «пальцы».
На шалости берёз,  их танцы,
Как кружатся в вечернем вальсе,
На женихов их - клёнов в трансе.
Вот Гриб - в чеплашке изумрудной
Подрос, дождя, набравшись в нОчь.
Комарик, всех допёк - занудный,
Напиться соков он не прочь!
В просвет багряный лучик солнца
Снимает в сумраке кино,
- покажет нам потом весною.
Найдя во времени оконце,
На пне под сивою сосною
Играют мишки в Домино.
Озёрца плещутся, не злостно
Нам блещут в сумерках устало.
Пойду я в лес учить азы,
Авось с людьми найду язык.
Уже терпения не стало!