Подаленiли небеса Марго Метелецкая

Чужими стали небеса…
Душа окутана минором,
Угас мотив, звенящий в хоре
Надеждой, вторящей басам.

Деревья, травы, грусть мою
Растормошите, очаруйте,
Пусть нежных слов живые струйки
Желаньем в сердце запоют!

Подайте сладостного яда
Для вдохновляющих стихов,
И от судьбинушки лихой,
И от удушья, и от смрада…

Оставьте сказочные блики
Примет осенних на холсте
И боль врачующих гостей,
И колыбельную без всхлипов.

Октябрь, слышишь, отзовись?!
Верни мечту пока не поздно,
Коснись калины алой гроздью,
Мой повелитель-визави…

Утихомирятся грехи,
Лишь пригублю вина живого,
Исчезнет грусть, и светом новым
Мой путь продлится… и стихи...

*

Подаленіли небеса...
Душа в мінорнім нишкне сумі -
Як оселитись щасній думі,
Коли надія пригаса?

Дерева й колихка трава,
Розважте знов мою пригнобу,
Зчудуйте серце до ознобу
Тремкої ніжності слова...

Подайте рятівних отрут,
Щоб у натхненному захланні
Скипіть в німім зачудуванні,
Забувши про ядучість скрут...

Зманлива осене, у бран
Візьми, щоб видиво казкове
Виспівувало колискові
І гоїло пекучість ран...

Мій жовтню, чуло відгукнись
На зболену душі навстіжність -
Даруй цноту і щедру ніжність,
Калини гроном доторкнись...

Замовкнуть стишені гріхи,
Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
І сум за усмішку сховавши,
Нові шукатиму шляхи...

http://www.stihi.ru/2012/09/25/5037