Вона не любить знiмати одяг
Ані з себе, ані з того чоловіка,
Який цієї ночі (бодай, подумки) лягає з нею у ліжко...
Навіть коли є квитки на потяг,
Вона лишається тут споконвіку,
У цьому спекотному місці. Дозволяючи спогадам цілувати їй ніжки.
Дозволяючи гратися із собою,
Тільки-но не чепаючи мармурових,
Схожих на застиглих метеликів, мрій про щасливу осінь,
Стає піною, шурхітом прибою,
Далеким відлунням хвиль загадкових,
Що всередині відбивають кононадою: «Ось він».
Свидетельство о публикации №112092602442
"Далеким эхом грез загадочных" - прекрасно.
Михаил Сотников 26.09.2012 10:55 Заявить о нарушении