Небеса отдалились... Из Марго Метелецкой

                Перевод с украинского
                http://www.stihi.ru/2012/09/25/5037

Всё дальше, дальше небеса…
Душа в минорной грусти виснет…
Как поселиться светлой мысли,
Надежде – как не угасать?!..

Деревья, колыбель-трава,
Меня вы оживите, оба,
Взволнуйте сердце до озноба,
Пронзите трепетом слова…

Поймать бы круг в томленье лет
Спасательный, чтоб зло отторгнуть
И замереть в немом восторге,
Забыв про ядовитость бед…

Заманчивая осень, в плен
Возьми, чтоб диво выводило
Мне колыбельную вполсилы,
Чтоб ранам сердца не болеть…

Октябрь мой, чутко отзовись:
Горит души моей безбрежность –
Даруй добро ты мне и нежность,
Калины гроздью прикоснись…

Затихнут и уснут грехи,
Соблазнов я глотну, запомнив.
Улыбкой грусть мою заполнив,
Родятся новые стихи.

Оригинал:

Подаленіли небеса...
 Душа в мінорнім нишкне сумі -
 Як оселитись щасній думі,
 Коли надія пригаса?

 Дерева й колихка трава,
 Розважте знов мою пригнобу,
 Зчудуйте серце до ознобу
 Тремкої ніжності слова...

 Подайте рятівних отрут,
 Щоб у натхненному захланні
 Скипіть в німім зачудуванні,
 Забувши про ядучість скрут...

 Зманлива осене, у бран
 Візьми, щоб видиво казкове
 Виспівувало колискові
 І гоїло пекучість ран...

 Мій жовтню, чуло відгукнись
 На зболену душі навстіжність -
 Даруй цноту і щедру ніжність,
 Калини гроном доторкнись...

 Замовкнуть стишені гріхи,
 Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
 І сум за усмішку сховавши,
 Нові шукатиму шляхи...