Дiдовi спогади - 11

(вірш  одинадцятий - останній )

...Були стрімкими наші рухи,
Долали ми  війни розрухи.
Хоч не легке було життя,
Ми будували майбуття.

Та раптом немов грім – подія,
Умер наш Вождь – наша надія.
Тож, як країні дальше жити?
І що без нього, нам робити?

Він був і батько нам, і брат,
Одним він «Бог», для інших – «Кат».
Хоч сум в серцях, а жити треба,
Природна, звісно, це потреба.
*   *   *
Владу взяв Хрущов Микита,
Та здолала його свита.
Не туди, мов нас він вів.
Замість нього Брежнєв  сів.

Цей,  другої був породи
Жах любив, як,  нагороди.
А останній із Вождів
Нас, чорт знав, куди завів.

Незабутній його вплив,
Бо «Союз» він розвалив.
Обіцяв  легке життя,
І квітуче майбуття.

Де ж  воно, те майбуття?
Де дорога зоряна?.
Як що  старцям – забуття,
І земля  не орана.
*   *   *

Тож,  нема тепер країни,
Яка мала гідний вплив.
Від СРСР – «руїни»,
В світі безліч «бур» та «злив».

Що було,  порозкрадали…
Все  звели  через торги.
Хоч   багато  чого мали,
Та тепер – одні борги.

Просить Єльцин, просить Кучма,
В іншомовних  ворогів, 
Допомоги (хоч не зручно)
Із  заморських  берегів.

Тепер миром правлять «сери»,
Різні «Клінтони», та «Блєри».
Бо у нас  нікчемні змоги,
Ми  слабі  без  допомоги.
*   *   *
А в Європі, на Балканах
Мирні землі, знов у ранах.
В небі  бомби над Белградом,
Пріштіною, Нові Садом.

Для одних , це пошук слави,
А страждають - югослави.
Ось тобі  і «секс-коханець»,
Президент – американець*.

Нам  на захист  треба б стати,
Рід слов’янський захищати.
Та на жаль, тепер ми в тузі,
Роз’єднались – не в «Союзі».

І хоч плач, немає  змоги
Силам, тим, «скрутити роги».
Лікті в відчаї  кусаймо…
«Маймо друзі – те що маймо» .**

Всім відомо - грізній силі
Підкоряються  безсилі.
Тож, не виключні надії
І на гірші, ще події.

Діждемось: – піднявся вранці,
А в дворі  американці.
Із  далеких  берегів,
Тут  шукають  «ворогів».

Я  онуки, не політик,
І на жаль, не аналітик.
Керувати  не умію,
Але дещо розумію.

Не дарма в старовину,
Вигравали  ми війну.
Ну, а  Київській Русі
Підкорялися  усі.

Ми слов’яни, давні друзі.
Наша міць лише в «союзі».
Тож, хай віра не вмирає
Хтось, колись нас об’єднає.

Дід  затих, десь на хвилину,
Душогрійку  мовчки стяг.
Знов пожалівся на спину
І задумливо протяг:

- Ми старі, вам жити далі.
Кінець Віку  через рік.
Щастя  вам  на дії вдалі,
І натхнення  в новий вік..
Лютий - Жовтень 1999 р.

* Мається зв’язок  президента Клінтона та М. Левінські. 2001р.
** - улюблений вислів першого Президента.