День пIшов, потоншала межа

Вільний переклад
«День ушел, убавилась черта» С.Есенин

День пішов, потоншала межа,
Близьким  став, щасливий день відходу,
 Ріжу легким словом, мов ножем,
Таємниці літ прозору воду.

У блакитних струменях  душі,
Б’ється  піна, що роки скипала,
Що німим докором таврувала,
Смуток виливаючи в вірші

З кожним днем більше стаю чужим,
Я до тих із ким життя зв’язало,
Все тому, що в полі у межі,
 Тінь мою від тіла відірвало.

 Неодягнена вона пішла,
 Кинувши мої зігнуті плечі,
Де-небудь вона тепер  в далечі,
Іншого навіки віднайшла.

  І себе даруючи йому,
 Що був я, навіки позабула,
Породивши у душі пітьму,
 Моїх віршів так і не почула.

В них пишу про не забутий бренд,
Їх  відлуння бродить за горами,
Що у снах цілую я губами,
Тіні позабутої портрет

Текст оригіналу

День ушел, убавилась черта,
Я опять подвинулся к уходу.
Легким взмахом белого перста
Тайны лет я разрезаю воду.
В голубой струе моей судьбы
Накипи холодной бьется пена,
И кладет печать немого плена
Складку новую у сморщенной губы.
С каждым днем я становлюсь чужим
И себе, и жизнь кому велела.
Где-то в поле чистом, у межи,
Оторвал я тень свою от тела.
Неодетая она ушла,
Взяв мои изогнутые плечи.
Где-нибудь она теперь далече
И другого нежно обняла.
Может быть, склоняяся к нему,
Про меня она совсем забыла
И, вперившись в призрачную тьму,
Складки губ и рта переменила.
Но живет по звуку прежних лет,
Что, как эхо, бродит за горами,
Я целую синими губами
Черной тенью тиснутый портрет.